Праведники народів світу: особливості надання статусу рятівникам євреїв

Праведник народів світу - звання, що відповідно до закону про увічнення пам'яті мучеників і героїв (1953 р.) присвоює Інститут Яд Вашем людям різних національностей, віросповідання, які в роки Другої світової війни рятували євреїв від нацистського переслідування [2, 59-60].
Яд Вашем (івр. «Пам'ять та імя») - Меморіальний музей та інститут памя'ті жертв Голокосту та героїв Опору в Єрусалимі. Заснований в 1953 р. з ініціативи Кнесету - парламенту Ізраїлю. Розташований на погорбі Пам'яті. Є провідним у світі Меморіальним центром зі збереження пам'яті про Голокост.
Завдання Яд Вашему - увічнити євреїв (6 млн), що загинули в роки Другої світової війни від нацистського режиму, а також борців з окупаційним режимом і Праведників світу. Яд Вашем веде збір імен жертв Голокосту, матеріали та документи, що належать до цього періоду. До нього входять Міжнародний науково-дослідний інститут історії Катастрофи, бібліотека та архів з теми Шоа, історичний музей, художній музей та інші меморіали [2, 85]. Це є водночас наукова та освітня установа, яку відвідують тисячі людей з усього світу. Тут зберігається архів свідчень і документів. У Бібліотеці зібрані різномовні книжки, періодичні видання, в яких йдеться про Катастрофу європейського єврейства, долю євреїв часів другої світової війни у різних країнах, та про факти допомоги євреям.
Щодо походження вислову «Праведник народів світу» то його слід шукати в давньоєврейській історії. У Талмуді це той, хто дотримується семи заповідей Ноя, і не припускається гріха. Приклад - є два римляни, які віддали своє життя, щоб врятувати євреїв від смерті. Праведник народів світу, хоч і не є праведним юдеєм, згідно Талмуду посяде місце у раю [5, 4].

Сьогодні Праведниками народів світу називають тих людей, які виявили співчуття до єврейського народу. Саме поняття «праведник» відображає етичну істину, закладену в Танасі і Талмуді, сенс якої полягає в тому, що, розглядаючи питання про цінність життя, єврейські мудреці підкреслювали, що життя кожної людини - це цілий світ; вбивця губить не лише життя єдиної людини, а й тих, хто не зможе стати її нащадками. Тому рятуючи одну людину, рятівник дає вижити і його потомству. У «Яд-Вашемі» є спеціальний відділ, який розшукує Праведників світу, збирає документальні матеріали про них звідусіль Звання Праведника народів світу присуджується спеціальною комісією Яд Вашему.

В ізраїльських дипломатів немає почеснішого обов'язку, аніж вшанування не тільки кожного, хто загинув під час Катастрофи, а й Праведників народів світу [3, 6].
Нагороджують Праведника грамотою і медаллю, на якій викарбувано текст: «Той, хто врятував життя, подібний тому, хто врятував цілий світ».Грамота Яд Вашем
У грамоті зазначається: «Присвоюючи Вам звання «Праведник народів світу», ми високо оцінюємо Ваш подвиг і складаємо нашу вічну подяку за те, що в лихі часи минулої війни. Ви виявили християнське милосердя та доброту і, незважаючи на ризик втратити власне життя та життя Вашої родини, врятували євреїв, які були приречені на загибель. Єврейський народ ніколи не забуде. Ваш благородний вчинок і буде передавати Ім'я Ваше із покоління у покоління як приклад високої людяності та злагоди між нашими народами. Український народ, гордістю якого Ви є, може пишатись Вами. Ми схиляємо перед Вами свої голови» [7].
Ці люди мають право посадити іменне дерево в Алеї праведників в Єрусалимі. На 1.1.2009 комісія надала звання Праведника народів світу 22765 громадянам з 44 держав. З моменту введення цього звання облік Праведників ведеться за національностю, а не за громадянством. Це створює деякі незручності при встановленні їх кількості.Медаль Яд Вашем
За даними на 1 січня 2008 р. найбільше Праведників виявлено у Польщі - 6066, Голландії - 4863, Франції - 2833 та Україні - 2363 [8]. Однак пошук триває. Лише за першу половину 2011 року звання Праведника отримало ще дванадцять (12) українців [10].
На території колишнього СРСР на 1.1.2009 після українців найбільше Праведників нараховується 761 литовець, 602 білоруса, 160 росіян, 120 латишів, 78 молдаван, 9 вірмен, 3 естонці, 1 грузин [9, 790].
Одна з особливостей списків Праведників Яд Вашему полягає в тому, що каталог пошуків складений не за етнічними особливостями, а по країнах. Україну в час війни не рахували державою. У польській картотеці зареєстровано багато Праведників з типовими українськими прізвищами. Ці люди мешкали в Західній Україні і рятували євреїв, які жили поряд з ними. Хоча з юридичного боку це громадяни Польщі [5, 5].
Існує певний порядок, процедура присвоєння почесного звання. Врятовані надсилають свої заяви-свідчення про врятування. Євреї, які живуть в інших країнах, звертаються в ізраїльське посольство чи консульство. Заяву-свідчення врятованої особи підтверджують два свідки. Документи розглядає спеціальна комісія, до складу якої входять представники Яд Вашему, історики, юристи, люди, які самі пережили Катастрофу,
Комісія застосовує сім основних критеріїв при визнанні тієї чи іншої людини Праведником народів світу
1) людина, що претендує на звання Праведника має бути неєврейського походження, яка особисто намагалася врятувати хоча б одного єврея незалежно від того, чи вдалося їй це зробити;
2) акт порятунку мав місце в роки Голокосту, коли євреям не було куди діватися і ні на кого було покластися;
3) порятунок євреїв був для самого рятівника ризиком для власного життя;
4) допомога надавалася безкоштовно та безкорисливо, без зайвих умов;
5) рятівник при врятуванні виявляв гуманне ставлення до врятованого;
6) під час, до і після порятунку рятівник не знущався та не завдавав зла євреям;
7) наявність достовірних посвідчень (посвідчення врятованих або документи, що підтверджують факт порятунку євреїв).
Наголосимо, що сам лише факт порятунку євреїв не є достатньою підставою для того, щоб визнати людину Праведником [9, 791]. Крім того званням Праведника ненагороджують:
1) родичів євреїв. Наприклад, коли чоловік врятував свою дружину-єврейку, але не врятував і не намагався врятувати інших членів сім'ї дружини;
2) тим, хто допомагав одних євреям, але переслідував інших;
3) не завжди присуджується звання тим, хто, займав високу посаду (дипломати, підприємці і т.д.), рятували євреїв, ризикуючи лише своєю кар'єрою чи майном, а не життям. Наприклад, партизанський командир, який прийняв до загону в'язнів гетто: зробив він акт порятунку, або ж просто прийняв до загону нових бійців? Через це поки, не присвоєно звання Павлу Пронягіну, загін якого звільнив в'язнів двох гетто в Білорусії.
Поєднання другого і третього критерію є основним при присвоєнні звання. В Україні, Росії, Білорусії звичайною формою покарання за спробу порятунку євреїв був розстріл або смерть через повішення [9, 791]. У Польщі, починаючи з 1942 р., розстрілювали не просто рятівника, а й членів його сім'ї. Такі факти знаходимо й на території Західної України [1].
Шостий критерій виявляє неоднозначність при наданні статусу Праведника. Тривали дискусії чи присуджувати звання Праведника Оскару Шиндлеру і митрополиту Андрею Шептицькому. Визначення мотивів їхніх дій стало основною проблемою в розгляді справи.
Відповідно до сьомого критерію Комісія визначає достовірність показань свідків. На жаль, іноді вона допускає помилки. Прикладом служить історія присвоєння звання Праведника українцю Степану Веремчуку. Як він стверджував, у вісім років рятував євреїв, переводячи їх по болотистих місцях до партизанів. На основі свідчень однієї жінки, нібито ним врятованої, це звання отримали заявник, його мати, а також ще дві людини. Лише додаткове розслідування справи із залученням свідчень партизан довело вигаданість цієї історії.
Зазначимо, що за останнє десятиліття відбувається «розширення» поняття «Праведник народів світу». На перший план виходить вже не так факт про ризик для життя рятівника, як його морально-етичний підхід. Комісія розглядає мотиви людей, - чим вони керувалися, коли рятували євреїв? Хоча зазвичай це був цілий комплекс мотивів. Часто вони перепліталися між собою та взаємодоповнювали один одного, однак був основний [9, 792].
Основною видами допомогою євреям було:
1) підтримка матеріально, духовно та морально;
2) допомога при втечі;
3) переведення з місця небезпеки;
4) підтримка підпілля в межах національних кордонів.
Одні рятівники брали участь в усіх чотирьох видах допомоги, інші - тільки в одному.
Серед способів порятунку євреїв можна виділити наступні:
1) Одноразова допомога, що включала надання притулку на ніч або на кілька днів, нагодувати і дати їжу та одяг з собою.
2) Надання документів (паспорт, свідоцтво про народження, посвідчення про хрещення і т.п.), здійснювалося за допомогою підроблення документів, передачі євреям документів померлих, зниклих без вісті і т.д, а також надання власних документів.
3) Прийняття євреїв на роботу (включало не лише допомогу в працевлаштуванні, а й необхідність впливу на середовище робітників, які могли видати євреїв).
4) Переховування євреїв (мало різний ступінь складності і залежало від різних умов). В малих будинках це була шафа, комора, скриня, у великих (особливо сільських хатах) в льохах, на горищі, сараї, а інколи споруджували окреме приміщення. Також переховували євреїв в церквах та монастирях, лікарнях і госпіталях під виглядом хворих.
5) Прийняття в сім'ю (євреїв вписували в документи як членів сім'ї).
6) Допомога втечі через кордон
7) Підкуп окупантів.
8) Використання службового статусу дипломатами іноземних держав. Приклад, японський консул Семпо Сугіхару, який видавав євреям візи на виїзд з Литви.
На основі свідчень жертв Голокосту та їх рятівників можна виділити перелік мотивів, якими керувалися люди при вирішенні надати допомогу евреям:
1) Співчуття. Інколи незнайомі люди не тільки давали євреям притулок, але переховували їх протягом декількох місяців.
2) Сімейне виховання, альтруїстичні і гуманістичні відносини до представників інших національностей.
3) Родинні зв'язки і знайомства. Порятунок родичів, знайомих і друзів, спасіння завдяки особистим, професійним, зв'язкам.
4) Релігійний фактор. Порятунок євреїв віруючими людьми, представниками різних конфесій.
5) Батьківські почуття у випадку порятунку дітей.
6) Несприйняття нацизму.
7) Вже існуюча загроза смерті (напр., участь у підпільних організаціях, партизанських загонах).
8) Почуття самотності.
9) Надання допомоги з боку євреїв в попередній період.
10) Докори сумління. Наприклад, коли ставало відомо, що після відмови в допомозі людина гинула. В такому разі тим, хто просив допомоги, - не відказували.
11) Схожість долі єврея з власною долею в минулому (довоєнні репресії, голод).
12) Емпатія, співпереживання. Ототожнення себе з людиною, що потрапили в біду.
13) Надія на допомогу собі та своїм дітям у схожій ситуації в майбутньому.
14) Наявність більше легких умов для порятунку. Наприклад, багатодітні сім'ї могли врятувати дитину, яку було легше сховати серед інших дітей.
15) Любов чоловіка до жінки (або навпаки).
16) Потреба в робочій силі.
17) Соціальний чинник - причетність до загальної справи (порятунок євреїв всім селом або кількома сім'ями).
18) Почуття відповідальності за злочини. Громадянський обов'язок в порятунку інших.
19) Визнання себе, як героя. Доказ своєї значущості іншим і собі. Намагання залишити про себе добру пам'ять.
20) Любовь до мистецтва і повага таланту (наприклад, спасіння євреїв-музикантів).
21) Випадки, коли людина просто не думає про небезпеку [9, 792-793].
У справі рятування євреїв як правило присутні кілька мотивів, але як правило один з них домінуючий. Також необхідно виділити дві сторони спасіння: матеріальну і духовну. В даному випадку, матеріальною стороною було бажання піддатися якомога меншій небезпеці за допомогу та полегшити собі умови спасіння, тобто природнє прагнення вижити, але тим не менше надати допомогу. Однак саме завдяки моральності та духовності люди ризикували власним життям, в ім'я високих людських ідеалів, заснованих на високих моральних якостях і гуманістичних принципах.

 

 


Література
1. Відеоінтерв'ю «Праведниці народів світу» Марії Сидорівни Мосійчук 1927 р.н., записане Генадієм Тененбаумом (американський центр вивчення Голокосту) 19 листопада 1997 року // Архів автора.
2. Гісем О. В., Мартинюк О. О. Голокост в Україні (1941-1944): Словник-довідник.- Вид. 3-тє, випр. і доп. - К.: Сфера, 2009. - 100 с.
3. Зубанич Ф. І. Посеред крику біди: Книга-колаж про українських «Праведників народів світу», - К.: Веселка, 2004 с.
4. Книга пам'яті - Ціною власного життя. Рівне, 1995. - 208 с.
5. Ковба Ж. Людяність у безодні пекла. Поведінка місцевого населення Східної Галичини в роки «остаточного розв'язання єврейського питання». - К.: Сфера, 1998. - 266 с.
6. Левітас Ф. Євреї України в роки Другої світової війни. - К.: Вирій, 1997. - 272 с.
7. Посвідчення Праведника народів України і світу Мосійчук Марії Сидорівни. Постанова Фонду № 8 від 5 листопада 1992 р.
8. Праведники народів_світу. http://uk.wikipedia.org/wiki/
9. Холокост на территории СССР: энциклопедия / гл. ред. И.А. Альтман. - 2-е изд., испр., и доп. - М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЄН): Научно-просвитительный центр «Холокост», 2011. - 1143 с.
10. Ще дванадцятьом українцям присвоїли звання Праведник народів світу. 01.06.2011 21:58. http://5.ua/newsline/184/0/77663/.

Автор - Роман Михальчук.

Автор статьи: Роман Михальчук

I like:

Обращаем Ваше внимание, что мнение редакции портала UKRAINE-IN может не совпадать с мнением авторов. На портале размещены статьи историков из разных стран, которые могут по-разному интерпретировать события. Также просим Вас воздержаться от агрессивных и нецензурных комментариев.
Comments:
blog comments powered by Disqus

All articles