… Її піснями плакала Полтава

У кожного народу є свої духовнфі святині. Є вони і у нас, малоросів, це українська народна пісня, з легендарною піснетворкою, полтавкою Марусею Чурай. Саме їй належить авторство близько трьохсот пісень, які співають у всьому світі, найвідоміші - "Ой, не ходи Грицю...", "Прилетіла зозуленька...", "Засвіт встали козаченьки...", "На городі верба рясна...", "В кінці греблі шумлять верби...":
Росла, росла дівчинонька
Та й на порі стала;
Ждала, ждала козаченька,
Та й плакати стала.
"Чого ж вода каламутна...":
Мене ж мати та не била -
Самі сльози ллються:
Од милого людей нема,
Од нелюба шлються.
"Віють вітри, віють буйні...":
Полетіла б я до тебе,
Та крилець не маю,
Щоб побачив, як без тебе
З горя висихаю.
Маруся Чурай, донька полтавського урядника, страченого у Варшаві,- Гордія Чурая, складала дивовижні пісні, була справжньою красунею. Чимало хлопців були зачаровані її вродою та співочою душею. Святе почуття до неї мав син гетьмана Якова Іскри - Іван. Та Маруся полюбила іншого - Григорія Бобренка.
"Ой мамо, мамо, Гриць жалю не має.
Нащо ж Гриць, мамо, разом двох кохає!".
Слабовольний Гриць зрадив її, промінявши кохання Марусі на багатства іншої, некоханої, але багатої - Галі Вишняківни. Було отруєння і був суд над Марусею, який визнав її винною... була грамота від Богдана Хмельницького, що скасував її смертний вирок, її вчасно, за якусь мить до страти, встиг доставити у Полтаву Іван Іскра.
З Універсалу Богдана Хмельницького у відповідь на прохання полтавського козака Івана Іскри (згодом його син буде страчений Мазепою) про помилування Марусі Чурай в поєзії Ліни Костенко:
"Тим паче зараз, як така розруха.
Тим паче зараз, при такій війні,-
Що помагає не вгашати духа,
Як не співцями створені пісні?
Про наші битви - на папері голо.
Лише в піснях вогонь отой пашить.
Таку співачку покарать на горло,-
Та це ж не що, а пісню задушить!"
А потім була проща, повернення у Полтаву і повільна смерть Марусі Чурай від сухот. Вона так і не згодилась бути дружиною закоханого в неї Івана Іскри. Геніальна поезія Ліни Костенко оживила для нас цю трагічну історію. Знаємо про чужих Ромео та Джульєтту, чому ж не знаємо про Івана та Марусю.
"Виходить полк. Іван під корогвами.
І я край шляху осторонь стою.
Моя душа здригнулася словами.
Співають пісню, Боже мій, мою!"
Маруся Чурай - символ малоросійської пісні - про яку Микола Гоголь сказав: "То народна історія, жива, яскрава, сповнена барв, істини, історія, яка розкриває все життя народу..."
На початку 80-х років у родича, що готувався до засідання бюро Полтавского обкому партії, на столі лежала невеличка книжечка Ліни Костенко "Маруся Чурай". На моє запитання отримав відповідь: "Перший постійно цитує." (Першим секретарем обкому КПРС був тоді Ф.Т.Моргун) Я взяв "Марусю" в далекий Мурманск. "Морскі вовки" Півночі, де майже половина - малороси (на моєму судні - точно) зачитали її до дірок, а згодом просто забули повернути. По собі знаю як трудно розставатися з бажаною книгою, а то була Поезія про Кохання. Не дивно, що пісні Марусі співали Сталін і Гмиря.
Сьогоднішні самостійники, "національно свідомі" в вишиванках з мазепинською псіхологією, для яких в Полтавській баталії малороси не туди стріляли, а пісні Полтавщини змоскалені, обливають брудом Марусю Чурай, відзначаючи так її 355-річчя пам*яті. Та на захист Марусі встали відважні полтавчани, це Руська громада Полтавщини і Президент Полтавського медіа-клубу Л.Кучеренко, надам їй слово: " У головній газеті обласної влади - "Зорі Полтавщині" 18 вересня під рубрикою "І смішно, і сумно" з*являється опус за підписами... далеко не позитивних героїв "Наталки- Полтавки" І.Котляревського - возного Тетерваковського, виборного Макогоненка, пана Щипавки і тахтаулівського дяка Якима Довгочхуна. У цих, як зазначив сам анонімний автор, "розглагольствованіях" з приводу пам*ятника, що визнаний переможцем конкурсу, зроблено акцент на тому, що Маруся Чурай - убивця, а образ її недолугий ("...біля ніг її определіть труну з написом: "Тут покоїться Гриць Бобренко...", "... то воплощеніє духу пісні малоросійської в сій хвигурі суть ничтоже...", "... у сорочечці смирітельній - чи то на плаху ведуть, чи з Шведської утекла..."). Вже так смакуючи анонім познущався над "убогим прожектом", а ще більше - над легендарною Марусею.»
Не обговорюючи пам'ятник Марусі Чурай, треба сказати, що коли газета яка видається на гроші платників податків, надає свої сторінки анонімним авторам не тільки для недоброзичливої, жовчної критики, а й для "обливання словесним бруджом" і мертвих, і живих, виникає питання - це що, державницька політика? Що нема у Потавських "зверхників" ні совісті, ні чогось святого в душі, не кажучи про журналістську етику стане зрозумілим коли ознайомимося з сторінками обласних газет: " ...Руські - окупанти України. Бандити, що зірвали будинки в Москві - народні месники, чеченські партизани. Поліцаї, що розстрілювали людей в Бабиному ярі - то вояки визвольних змагань. Пісні Марусі Чурай - погані, тому, що змоскалені?!". Дійсно з такими поглядами потрібно на Шведській сидіти, а не на Жовтневій. (На Шведскій в Полтаві - дурдом, а на Жовтневій - білий дім.)
Маруся Чурай сучасниця подій визвольної війни у ХУІІ столітті:
"Коли в похід виходила батава -
Її піснями плакала Полтава.
Що нам було потрібно на війні?
Шаблі, знамена і її пісні.
Звитяги наші, муки і руїни
Безсмертні будуть у її словах.
Вона ж була, як голос України,
Що клекотів у наших корогвах!
Сьогодні на Україні трудні часи, руські землі не лише відірвані, а і розірвані по Дніпру, як за часів руїни. Мала Русь словами Марусі Чурай питає:
Де ти, милий, чорнобривий?
Де ти? Озовися!
Як я, бідна, тут горюю,
Прийди подивися...

Мені подобається:

Обращаем Ваше внимание, что мнение редакции портала UKRAINE-IN может не совпадать с мнением авторов. На портале размещены статьи историков из разных стран, которые могут по-разному интерпретировать события. Также просим Вас воздержаться от агрессивных и нецензурных комментариев.
Коментарі:
blog comments powered by Disqus

Всі статті