Багатоликий Мазепа: конструктивне, трагічне, трагікомічне

    Чесно кажучи, в мене не було бажання чіпати цю тему. Певний час спостерігав за звеличенням Мазепи, яке зараз маємо в Україні, й казав собі: мусить же країна мати героїв; хоча кожен національний герой, за великим рахунком, функціонує як міф; і в цьому сенсі Іван Степанович Мазепа не є винятком. Зрештою, можна було закрити очі й на те, що міф про цього гетьмана не зовсім відповідає реаліям, а конструктивний момент даного міфу виглядає проблематично. Однак події останнього часу в Україні й навколо неї змусили глянути на цю проблему дещо з іншого боку. Мазепа, його діяння є ніби дзеркалом сучасного українського політикуму.

Мазепа міфічний

    Мазепа мифическийЗвісно, Мазепа – непроста історична фігура. Та чи є прості історичні фігури. При бажанні в діях будь-якого персонажа минулих часів можна знайти і світлі, і темні сторони.

    Серед українських гетьманів, як політик, він був далеко не найгіршою фігурою. Проте якщо загалом проаналізувати діяльність Мазепи, то бачимо більше поразок, ніж перемог. Нищівною поразкою завершилося його життя, коли гетьман втратив владу і змушений був утікати з України.

    Але невдачі гетьмана після його смерті перетворилися в «перемоги». Навколо особи Мазепи почали творитися міфи. У цьому сенсі гетьману дуже поталанило. Принаймні добре відомі два міфи – романтичний міф Мазепи-коханця й націоналістичний міф про Мазепу, котрий ніби боровся за незалежність українських земель від Росії.

    У 1818 р. вийшла поема відомого англійського романтика Байрона «Мазепа». Сюжет твору зводиться до того, що старий Мазепа, програвши Полтавську битву, оповідає королю Карлу ХІІ про свою любовну пригоду в молоді роки. Байрон зумів створити вражаючий образ Мазепи, який прив’язаний до спини коня, несеться землями Польщі й України. Цей образ з легкої руки поета і ввійшов у тогочасну європейську літературу.

    У кінці ХІХ – на початку ХХ ст., коли в Європі розгорнулися національні рухи й настала «ера націоналізму», Мазепі поталанило вдруге. В українській літературі почав творитися образ Мазепи-націоналіста, борця за незалежність України. У певному сенсі це була реакція на російську націоналістичну літературу, де Мазепа подавався як «зрадник» і ворог царя Петра І.

    Творенню Мазепи, борця за незалежність України,  прислужилася не стільки наукова література, скільки популярні видання, а також художньо-літературні. Особливо роман-трилогія Богдана Лепкого «Мазепа».

    Своєрідний культ Мазепи сформувався в українській діаспорі на Заході, де з’являються наукові студії, в яких простежується намагання представити Мазепу в образі українського державотворця. Особливо багато в цьому плані зробив Олександр Оглоблин. Треба віддати належне: він був чудовим знавцем як документального матеріалу «мазепинської доби», так і «мазепинського фольклору». Однак уважно почитайте його роботи, зокрема, монографію «Іван Мазепа та його доба», і ви побачите, що часто фактаж, який тут подається, не зовсім відповідає висновкам.

Послідовник Макіавеллі?

    У деяких роботах про Мазепу зустрічаємо думку, що він був політиком макіавеллівського типу. Ніколо Макіавеллі в своєму знаменитому творі «Державець» рекомендує політикам діяти цинічно, не особливо зважаючи на домовленості. Ніби так і діяв Мазепа. Однак чи робить це йому честь? Зрештою, макіавеллізм у політиці далеко неоднозначне явище.

    Спробуємо простежити політичну кар’єру Мазепи. На жаль, небагато маємо документів, які стосуються його діяльності в догетьманський період. Відомо: певний час він служив у гетьмана Петра Дорошенка, який керував Правобережною Україною. Потім ніби не по своїй волі перейшов на службу до гетьмана Лівобережної України Івана Самойловича.

    Останній був непростою фігурою. Можна в його діях знайти чимало негативу. Однак треба віддати належне Самойловичу: він намагався створити в своїй автономній Гетьманщині дієві державні структури, налагодити дисципліну, порядок. Однак такі дії не сподобалися козацькій старшині. Її високопоставлені представники зрадили гетьмана, написавши на нього донос у Москву.

    В принципі, зрада в той час в політиці України стала звичним явищем. Схоже, на неї навіть не звертали увагу. Як і зараз… Подивіться, як легко наші політики відмовляються від своїх поглядів, принципів, зраджують виборців, переходять з однієї партії в іншу і т.д. і т.п. А суспільство загалом спокійно реагує на такі речі.

    Серед підписантів доносу на Самойловича ім’я Мазепи не фігурувало. Однак можна не сумніватися: він брав участь у змові проти гетьмана. Автори доносу були щедро обдаровані Мазепою. Ставши гетьманом, він пороздавав їм маєтки, дав посади. Серед обласканих був і Василь Кочубей, Мазепів кум. Кочубея гетьман призначив генеральним писарем – хоча той писати нормально не вмів. Зате з часом гетьманський кум написав донос на свого благодійника.

Вам це нічого не нагадує з історії нинішньої незалежної України?

    Падінням Самойловича найкраще скористався Мазепа. Давши Василю Голіцину, коханцю московської царівни Софії, хабаря в розмірі 10 000 карбованців (на той час – велетенська сума), Мазепа забезпечив собі обрання, фактично – призначення на гетьманство. 25 липня 1687 р. в козацькому таборі на ріці Коломаці відбулися «вільні вибори». На них було близько 2000 козаків, власне, незначна частина козацького війська. Зі всіх сторін козацький табір оточили російські війська. У такій ситуації з Мазепою ніхто не міг змагатися.

    Такий макіавеллізм дорого коштував українцям. Повалення Самойловича стало черговим кроком у плані обмеження прав української автономії. Мазепа, бажаючи прийти до влади, підписав т.з. Коломацькі статті, які робили гетьмана маріонеткою московського царя.

    Статті зобов’язували українську владу здійснити низку кроків на користь Москви, дозволялося перебування російських гарнізонів не лише в Києві, Чернігові, Переяславі, Ніжині та Острі, а навіть у гетьманській столиці Батурині. У цих статтях з’явився пункт про те, що гетьман зобов’язаний усіляко сприяти зближенню українців і росіян, зокрема, укладенню шлюбів між ними. Заборонялося говорити, що Малоросійський край перебуває під управлінням гетьмана; в даному випадку належало казати, що він керується царем.

    Тим, хто вважає Мазепу борцем за українську державність, рекомендую перечитати згадані Коломацькі статті, а також звернутися до того контексту, в якому вони укладалися. У тодішньому Московському царстві виникли серйозні проблеми. На престолі знаходилося двоє царів-правителів – хворобливий Іоан та малолітній Петро. Реально ж Московією управляла царівна Софія Олексіївна зі своїм коханцем Голіциним. Назрівав серйозний конфлікт.

    Гетьман Самойлович, користуючись обставинами, почав укріплювати владу й поступово дистанціюватися від Москви. І ось замість того, щоб об’єднатися  навколо гетьмана, старшина, в т.ч. й Мазепа, виступають проти нього. Як результат – права гетьманщини обмежуються.

Чи був Мазепа антиросійським політиком?

    При читанні деякої літератури складається враження, ніби Мазепа тільки й думав, як порвати з Москвою і чекав слушного моменту.

    Насправді, у даному випадку бажане видається за дійсне. Гетьман мав проросійську орієнтацію. Це засвідчують і численні документи, і діяння Мазепи. Гетьман не раз і не два їздив до Москви, возив туди щедрі хабарі, вирішуючи свої справи. До Москви навіть із «візитом ввічливості» їздила його мати.

    Мазепа писав вірнопідданські листи цареві, виконував його вказівки, посилав українців у військові походи, які здійснював цар, відправляв їх на будівництво Петербурга, де ті масово гинули. Водночас придушував антиросійські виступи, наприклад, повстання під проводом Петрика (Петра Іваненка). Допомагав придушувати й антиурядові виступи в самій Росії.

    Попри всі нюанси, певне незадоволення російською владою, Мазепа лишався вірним цареві і пов’язував свою долю з Московією. Мало кому відомий факт, що гетьман скуповував землі за межами Гетьманщини, на території Росії. Мазепа приділяв велику увагу господарському розвитку цих новопридбаних маєтків. Виникає просте питання: якщо Мазепа виношував таємні плани від’єднатися від Росії, то для чого це було йому потрібно?

    Також він хотів породичатися з князем Олександром Меншиковим. Останній належав до близьких друзів царя Петра. Знову виникає питання: для чого це було потрібно «таємному сепаратисту»?

    До «зради» в особі Мазепи російська верхівка бачила вірного васала. Його підтримували, нагороджували. Він став одним із перших кавалерів ордену Андрія Первозданного. Особливим довір’ям користувався в царя Петра.

    Російська дослідниця Т. Таїрова-Яковлєва вважає, що Мазепа чимало зробив для становлення Російської імперії. І має рацію. Гетьман допомагав цареві Петру, виручав його в складних ситуаціях, давав цінні поради. Виплекані під його опікою кадри інтелектуалів (передусім Ф.Прокопович та С.Яворський) відіграли важливу роль у релігійно-ідеологічному «забезпеченні» молодої імперської держави.

Мазепа конструктивний

    Мазепа конструктивныйДекому може видатися, що автор намагається «очорнити» Мазепу. Це не так. Повторю: Мазепа, без сумніву, була талановитою людиною. Навіть можна твердити: це був один із найкращих гетьманів України. Інша річ, якими талантами володів Мазепа і як він їх використовував.

    У той час важливою річчю для гетьмана був талант військовий. Чи був Мазепа талановитим полководцем? Далебі ні. Ви пам’ятаєте хоча б одну відому битву, котру виграв Мазепа? Зрештою, він не мав ні належної військової освіти, ні підготовки. Мазепа мав інші таланти – адміністративний, господарський, дипломатичний. А ще непогано вмів інтригувати, що для політика є річчю не останньою. У стабільній державі, яка не має геополітичних проблем, він був би чудовим правителем. Та й у тих непростих обставинах, в яких Мазепі довелося діяти, гетьман зробив немало.

   По-перше, гетьман зумів оберегти землі своєї держави від військових дій. «Мазепинські часи» – це часи миру. Правда, за цей мир довелося дорого платити. Гетьман посилав українців на війни, що вела Російська держава, відряджав їх на будівництво Петербургу, де ті масово гинули. Та все ж, незважаючи на це все, землі Лівобережної України отримали змогу відносно нормально розвиватися в плані господарському й культурному.

    По-друге, Мазепа був чудовим господарником. У своїх маєтках зумів налагодити ефективну систему господарювання. Результатом ефективної господарської діяльності було те, що Мазепа зумів зосередити в своїх руках величезні фінансові ресурси і став одним із найбагатших олігархів тогочасної Європи.

    По-третє, ставши гетьманом, він намагався налагодити дієве функціонування інституцій Української держави, послуговуючись при цьому часто польськими зразками. Мазепа прагнув дисциплінувати своїх підданих, звести до мінімуму їхню анархічність. Про це свідчать і його висловлювання, і його дії, які викликали неприйняття з боку різних верств населення, особливо з боку запорізьких козаків. Звідси нелюбов до гетьмана, постійні його конфлікти із запорожцями, твердження, що він лях і т.п. Тому Мазепа не став народним улюбленцем і героєм фольклорних творів.

    По-третє, ставши гетьманом, він намагався налагодити дієве функціонування інституцій Української держави, послуговуючись при цьому часто польськими зразками. Мазепа прагнув дисциплінувати своїх підданих, звести до мінімуму їхню анархічність. Про це свідчать і його висловлювання, і його дії, які викликали неприйняття з боку різних верств населення, особливо з боку запорізьких козаків. Звідси нелюбов до гетьмана, постійні його конфлікти із запорожцями, твердження, що він лях і т.п. Тому Мазепа не став народним улюбленцем і героєм фольклорних творів.

    По-п`ятих, ставши гетьманом, він намагався налагодити дієве функціонування інституцій Української держави, послуговуючись при цьому часто польськими зразками. Мазепа прагнув дисциплінувати своїх підданих, звести до мінімуму їхню анархічність. Про це свідчать і його висловлювання, і його дії, які викликали неприйняття з боку різних верств населення, особливо з боку запорізьких козаків. Звідси нелюбов до гетьмана, постійні його конфлікти із запорожцями, твердження, що він лях і т.п. Тому Мазепа не став народним улюбленцем і героєм фольклорних творів.По-п’яте, пожертви гетьмана на церкву об’єктивно сприяли розвитку української культури. Саме за часів Мазепи і завдяки його сприянню розвинулася Києво-Могилянська академія, на котру він дав щедрі пожертви. Сформувалася когорта блискучих інтелектуалів, які зробили помітний внесок і в українську, й російську культури. Сам Мазепа був достатньо освіченою й культурною людиною. З Мазепинськими часами пов’язана діяльність літописців Самовидця, Григорія Граб’янки, Самійла Величка. Також українське бароко, котре зараз є предметом нашої гордості, значною мірою завдячує Мазепі.

    Перед Мазепою, як господарником, адміністратором, дипломатом, варто схилити голову. Проте на ці таланти гетьмана в нас не звертають уваги. А жаль. Завдяки «рутинній» діяльності Мазепи на Лівобережній Україні, в Гетьманщині, сформувалося ядро модерної української нації, постала козацька еліта, що відіграла важливу роль в українських націотворчих процесах. Саме в цьому регіоні почався процес формування новочасної української національної культури. Зрозуміло, це не була заслуга виключно Мазепи. Але і його теж.

Мазепа – плейбой

    Не даремно в романтичній літературі Мазепа постав як герой-коханець. Хоча з коханням йому не дуже таланило.

    Ще в молоді роки Мазепа мав любовну інтрижку із якоюсь заміжньою жінкою і це послужило причиною для скандалу. Можливо, через цей скандал він змушений був покинути двір польського короля Яна Казимира.

    Прибувши в Україну, Мазепа одружується на багатій вдові, дочці білоцерківського полковника Семена Половця. Сумнівно, що це був шлюб по любові. Дружина Мазепи була не першої молодості, можливо, навіть старшою за нього. Але такий шлюб відкривав для Мазепи доступ до старшинської верхівки. Від цього шлюбу в Мазепи була лише одна дочка, яка померла задовго до смерті матері.

    Після смерті дружини в 1702 р. Мазепа почав собі шукати «другу половину». В той час він був багатою людиною, знаходився на вершині влади. Знайти пару було йому нескладно, навіть незважаючи на поважний вік. Він кидає око на свою хрещеницю Мотрю Кочубеївну, яка за віком годилася йому навіть не в дочки, а внучки.

    У Батурині існувала й існує легенда, що Мазепа мав любовну інтрижку з матір’ю Мотрі, своєю кумою Любою Кочубей. Якщо читати між стрічок деякі документи Мазепи, то в них теж є натяк на цю інтрижку. Тому стає зрозумілим небажання батьків Мотрі (передусім її матері) віддавати дочку за Мазепу. Тут дав про себе знати гонор ображеної жінки. Відповідно батуринській легенді, саме Люба Кочубей напоумила свого чоловіка написати донос на гетьмана. Якщо це дійсно так, то любов до Мотрі коштувала дорого гетьману.

    Але не тільки ця любов. Зазнавши невдачі з Мотрею, гетьман швидко відшукав собі нову пасію. Черговим його захопленням стала графиня Ганна Дольська. У 1706 р., перебуваючи в Дубно, він познайомився з нею і навіть став хрещеним батьком її онука. Дольська була вже в літах, як і Мазепа, але не втратила жіночої чарівності. Той позичив їй чималу суму грошей. Водночас вона стала намовляти гетьмана відійти від царя Петра й стати союзником польського короля Станіслава Лещинського, з яким мала родинні стосунки. Лещинського тоді підтримував король Карл ХІІ.

    Закоханий Мазепа втратив і голову, й пильність. Дольська стає таємним посередником між гетьманом та Лещинським. Вони обмінюються таємними записками. Еротична історія стає політичною.

Вам це нічого не нагадує?

    У 1708 р. Мазепа дає згоду укласти таємний союз із Лещинським та Карлом ХІІ.

Перипетії цієї еротично-політичної пригоди детально описані у відомому листі соратника Мазепи Пилипа Орлика до митрополита Стефана Яворського. Також про цю пригоду є згадка в у доносі Кочубея на Мазепу. Принаймні ніхто не піддав сумніву її реальність.
Мазепа переможений

    Не варто вважати, що лише згадана еротично-політична пригода привела до «зради» Мазепою царя Петра. Були й інші причини. В українських військах, що воювали разом з росіянами за межами України, поширювалися антиросійські настрої. У Мазепи була інформація, що цар хоче ліквідувати Гетьманщину і обмежити українців у їхніх правах. Проте переходити на бік Станіслава Лещинського й Карла ХІІ в тих умовах, у яких опинився Мазепа в 1708 р., було вкрай ризиковано. Схоже, гетьман, який загалом відзначався умінням аналізувати ситуацію, утратив цю здатність.

    У той час співвідношення воєнних сил було не на користь шведів. Шведське військо «загрузло», воюючи на теренах Речі Посполитої. Російська ж армія була оновлена, зросла кількісно й могла протистояти шведським військам. До того ж Мазепа не міг забезпечити лояльне ставлення українського люду до шведської армії й перехід основної частини своїх військ на бік нових союзників. А ще в Україні знаходилися російські гарнізони (своєрідний аналог нинішнього Чорноморського флоту). Росіяни вели інформаційну війну, розповідаючи про «зраду» Мазепи, піддаючи його анафемі в церквах і т.п.

    Документи засвідчують негативне ставлення українців до шведських вояків. Про це говорять і твори фольклорного характеру. Шведи для українців стали непрошеними чужаками. Особливе значення мав чинник конфесійний. Адже шведські солдати й офіцери дотримувалися лютеранського віровизнання, ігнорували іконошанування, дотримання постів тощо. Це трактувалося українцями як «богозневага», єресь.

    Перехід гетьмана, котрий не тішився народною любов’ю, на бік Карла ХІІ не міг знайти належної підтримки. З Мазепою пішли лише військові частини, що були при ньому в Батурині, а також, як не парадоксально, запорожці, котрі до того часу ворогували з гетьманом. Чимало українських військових частин залишилося на боці росіян.

    Не будемо звертатися до перебігу воєнних дій між росіянами та шведами на українських землях у 1708-1709 рр. Вони добре відомі. Це і трагедія Батурина, і каральні рейди російських військ, і знищення Запорізької Січі, і Полтавська битва…

    Що реально дав перехід Мазепи на бік шведів для України? Чи виграла вона від того, чи програла?

    По-перше, після двадцяти років відносного миру і спокою Лівобережжя знову стало театром воєнних дій. Те, що з таким трудом будував Мазепа протягом тривалого часу, почало руйнуватися.

    По-друге, перехід Мазепи розколов український соціум, який і так не відрізнявся монолітністю. На теренах України розгорнулася не просто війна між шведами та росіянами, а й війна між двома частинами України. У деяких моментах вона нагадувала війну громадянську.

    «Промазепинська Україна» зазнала поразки. Це дало можливість російській владі ще більше обмежити автономію Гетьманщини, а згодом узагалі її ліквідувати.

    Замість висновків

Висновки можна не робити. Вони – наче на долоні. Зазначу лише, що нам варто проаналізувати діяння Мазепи. Та повчитися на помилках гетьмана. Адже це і наші помилки!
Автор статьи: Кралюк Петро Михайлович

Мені подобається:

Обращаем Ваше внимание, что мнение редакции портала UKRAINE-IN может не совпадать с мнением авторов. На портале размещены статьи историков из разных стран, которые могут по-разному интерпретировать события. Также просим Вас воздержаться от агрессивных и нецензурных комментариев.
Коментарі:
blog comments powered by Disqus

Всі статті