Фальсифікатори виборів та їхні нащадки

У мальовничому селищі Коропці, що розкинулося серед гір на березі Дністра, гордо височіє палац польського графа Станіслава Бадені. Ця монументальна будівля зведена 103 роки тому в стилі віденського ренесансу і є зменшеною копією цісарського палацу у Відні. Гостей селища вражає багата барокова ліпна геральдика, їхню уяву будить барельєф із зображенням перехрещеної коси та ціпа, який примостився серед рушниць і мисливських ріжків. Ось як неповторно матеріалізувалися в мистецтві графські уподобання! Зберігся й ландшафтний парк, у якому розмістився палац. Рукотворна «колекція дерев», що виникла на основі лісового масиву, існує з початку ХІХ століття, але граф Станіслав Бадені значно розширив її площу — до 200 гектарів.
І все ж рід Бадені вписаний в історію не тільки поцінуванням мистецтва та краси, а й, висловлюючись сучасною мовою, «майстерним» виборчим менеджментом і виборчими технологіями. Досвід проведення різних видів виборів, набутий братами Казимиром і Станіславом Баденями в Галичині наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття, актуальний перед президентськими виборами-2010 в Україні.

«Залізний губернатор»

Історики стверджують, що рід Бадені герба «Боньча» закорінений у Волощину, а точніше — місцевість поблизу міста Сучава (сучасна Румунія). 1659 року його представники переселилися на постійне мешкання до Львова. А засновником генеалогічного дерева коропецьких Бадені є єпископ краківський Ян Бадені.
Казимир Фелікс Бадені народився 14 жовтня 1846 року в шляхетській родині. Його землеволодіння в Галичині перевищувало 10 тисяч гектарів. Відомо, що 1876 року граф придбав палац у Буську на Львівщині й розбудував його. На жаль, нині ця велична архітектурна пам’ятка перебуває в аварійному стані.
Політичну кар’єру граф Казимир Бадені розпочав послом (депутатом) Галицького сейму. Вже 1888 року імператор Франц Йозеф І призначив його намісником (губернатором) Галичини. Через два роки граф прославився тим, що ініціював у сеймі угоду з народовцями Олександром Барвінським, Юліаном Романчуком, Анатолем Вахнянином та іншими, яка увійшла в історію під назвою «нова ера». Мета була стратегічною — стабілізувати україно-польські відносини в краю. В обмін на підтримку урядової політики українці отримали кілька додаткових місць в австрійському парламенті, дозвіл на відкриття третьої української гімназії (дві вже існували), кафедр української історії в учительській семінарії та Львівському університеті, на українські написи на державних установах, залізницях, пошті, концесію на страхове товариство «Дністер». Але дуже скоро угоду піддали критиці не тільки москвофіли, а й радикали, і, зокрема, Іван Франко. Навіть історик Михайло Грушевський, який 1894 року переїхав з Києва до Львова викладати на кафедрі історії України в університеті й розгорнув там пропаганду національної самобутності українців, неодноразово висміював угоду у своїх статтях. Зі свого боку, граф Бадені зробив усе для того, щоб не допустити Івана Франка до викладання на кафедрі української літератури у Львівському університеті. У листі до дружини Ольги (липень 1891 року) «небажаний» викладач писав: «Кафедри мені при жоднім австрійськім університеті не дадуть — не тому, що я русин, а тому, що я — політично немаркований». І він не злукавив.
1895 року намісник Галичини Казимир Бадені курирує вибори до Галицького сейму. Загального виборчого права не було. Вибори відбувалися за так званою куріальною системою, з чітко визначеним представництвом від суспільних станів, міст і сіл. Штучне включення до Королівства Галичини і Лодомерії (Волині) етнічних польських земель навколо Кракова забезпечувало велику чисельну перевагу польських послів у крайовому парламенті.
У результаті українці отримали в Галицькому сеймі лише 14 зі 150 місць, тоді як у 1861 році там було 46 українських послів. За проведені «як слід» вибори граф Казимир Бадені отримує серйозне підвищення на службі. Цісар призначає блискучого «політичного менеджера» прем’єр-міністром Австро-Угорщини та міністром внутрішніх справ!
Але зв’язку з галичанами граф не втрачає. Ця бувальщина сусідить з анекдотом. Одного разу Бадені сидів у цісарській ложі львівського оперного театру і слухав оперету. Актор Мишковський, який, за сценарієм, мав упасти до ніг японського імператора й закричати «Мі-ка-до!», впав ниць перед ложею австрійського прем’єра і заволав: «Ба-де-ні!» Таке підлабузництво було сприйняте доволі оригінально: хулігана на день заарештували, але штраф — одну крону — охоче заплатив сам граф Бадені.
Справжнє своє обличчя Казимир Бадені показав через два роки після призначення прем’єром, 1897 року. Відбувалися вибори до австрійського парламенту. Селяни протестували проти несправедливого виборчого закону, який позбавляв багатьох із них виборчих прав. І тоді, за наказом графа Бадені, військо й поліція розігнали мітинги та демонстрації. 10 осіб у Галичині було вбито, 19 — тяжко поранено, 769 — заарештовано. Недаремно ці криваві вибори закарбувалися в історії як «баденівські». Із 63 послів від Галичини лише три (!) були українцями. Через серйозний опір польської влади у Збаразькому повіті не зміг стати послом австрійського парламенту Іван Франко. Але дискримінація українського населення не минулася для графа безкарно. Вона того ж року обернулася для нього відставкою. Казимир Бадені назавжди залишив політичну арену. Йому судилося прожити ще дванадцять років…

…І дволикий маршал сейму

Станіслав Бадені народився 7 вересня 1850 року в селі Сурохові Ярославського повіту на Львівщині в родині графа Владислава Бадені та Цецилії з графів Мєрів. Батько жартував, що один із його синів стане губернатором, а другий — маршалом Галичини. І як у воду дивився! Закінчивши елітну гімназію святої Анни у Кракові, Станіслав навчався на юридичному та філософському факультетах Ягеллонського університету. Після студій рік працював у суді. Але, одружившись зі своєю кузиною, графинею Цецилією Мєр, осів у Радехові. І там зайнявся підприємницькою діяльністю з широким розмахом. 1887 року Станіслав заснував пивзавод, який був власністю родини Бадені аж до 1939 року. У Радехові граф розбудував палац, розширив парк, збудував оранжерею.
1883 року Станіслава Бадені обирають послом до галицького сейму. Невдовзі він стає референтом крайового бюджету, що сьогодні прирівнюється до голови бюджетної комісії. У 1895—1901 та 1903—1912 роках Станіслав Бадені — маршал (спікер) Галицького сейму.
Казимир залучив свого брата до переговорів з українцями під час формування згаданої угоди 1890 року. Однак Станіслав відіграв у них другорядну роль. Він був прихильником ідеї україно-польського співробітництва. Що дало привід полякам покласти відповідальність за проміжні успіхи українського руху саме на Станіслава Бадені. Мабуть, тому після подій 12 квітня 1908 року, коли студент Мирослав Січинський убив намісника Галичини графа Андрія Потоцького, польські студенти побили вікна у львівській резиденції маршала сейму.
А був Станіслав призначений цісарем на цю посаду саме тоді, коли його брат Казимир став прем’єр-міністром. І відставка з посади маршала 1901 року, як пишуть історики, тільки додала авторитету Станіславові. Цим вчинком він висловив незгоду з посиленням позицій так званих «подоляків» — консервативно налаштованих поляків зі Східної Галичини, які неприхильно ставилися до українців.
Але вже за сім років, 1908-го, граф Станіслав Бадені покаже українським виборцям хижий оскал зубів! Він балотувався від Коропця до галицького сейму, обіцяючи селянам захищати їхні права. Конкуренцію йому склав місцевий свідомий селянин, засновник читальні «Просвіти» Марко Каганець. Граф умовляв коропчанина не брати участі у виборчій кампанії, пропонуючи натомість 15 моргів поля. Але селянин не спокусився подарунком і заявив посланцеві графа: «Якби я мав на се іти, краще купив бим собі шнурок і повісився, а нарід я не продам…» Польські сили заручилися підтримкою тогочасного намісника Галичини графа Андрія Потоцького і вдалися до фальсифікацій виборів. З виборчих списків було безпідставно виключено 70 коропчан. Цей факт сприймається так, наче надворі президентська виборча гонка 2004 року.
Патріотично налаштовані селяни створили так звану рекламаційну комісію на чолі з М.Каганцем. Але їхніх зауважень до протоколу не внесли — буцімто через відсутність писаря. Крім того, війт Михайло Мельник заявив, що це компетенція не його, а староства. Телеграма в потрібну інстанцію залишилася без відповіді, а час квапив: через три тижні мали відбутися вибори. Вранці 6 лютого 1908 року Марко Каганець разом зі своїми однодумцями вирушили до громадської канцелярії, щоб остаточно з’ясувати питання списків для таємного голосування. Але їх перепинили австрійські жандарми. Вони на очах у коропчан закололи багнетами беззбройного Марка Каганця. «Це була остання крапля, — писав у ті дні письменник Гнат Хоткевич, — котра переповнила чашу народного терпіння».
Із 1910 року роботу галицького сейму паралізувала обструкція українських послів, які домагалися нового, справедливого закону про вибори. Згідно з регламентом сейму від 1907 року, маршал отримав необмежені повноваження усувати неґречних послів. Але Станіслав Бадені дуже майстерно провів переговори. У 1912 році затяжна обструкція повторилася. Вона коштувала маршалові нервів і здоров’я. У червні граф подав Францу Йозефу І заяву про відставку. Помер Станіслав Бадені 12 жовтня 1912 року в своєму радехівському маєтку.

Рід Бадені — невмирущий!

Наймолодший син маршала — Стефан (1885—1961) та його дружина — княгиня Марія Яблоновська (1891—1941) були останніми власниками Коропця. У вересні 1939-го, рятуючись від більшовиків, вони емігрують до Будапешта. Саме тут 1941-го Марія помирає. Стефан як польський патріот був ув’язнений у нацистському концтаборі Маутхаузен і дивом вижив. Відомо, що останні роки життя він провів в Дубліні (Ірландія).

Софія Бадені
Софія Бадені

 

Син Стефана — Ян Бадені (1921—1995) в роки Другої світової війни воював в англійській армії. Після війни жив у Лондоні. І понад усе мріяв відвідати Коропець. Але смерть перешкодила Яну ступити на свою духовну батьківщину, хоча парафіяни церкви Святого Миколая в Коропці оцінили його чималу пожертву на будівництво храму. Дочка Стефана — Софія (1918—1951) померла 33-річною в Токіо, куди був відряджений на дипломатичну роботу її чоловік — Джон Вільсон.
1995 року Коропець відвідав син Софії — Людвиг Баворовський, який нині мешкає в Лондоні і займається соціальною роботою. А наймолодший із роду Бадені, син Людвига Серафим, — нині студент.

Палац графа Станіслава Бадені в Коропці

Палац графа Станіслава Бадені в Коропці 

 

Палац графа Станіслава Бадені в Коропці, хоч і вицвілий, потребує реставрації, спонукає думати про велике мистецтво. Вікові дерева в парку — ясени і тополі — теж відволікають від думки, що понад століття тому в Коропці, як і в багатьох містах та селах Галичини, було пущено в хід цілий арсенал брудних і ганебних виборчих технологій. Чим дідько не жартує. Президентські вибори-2010 року вже близько…
За допомогу у підготовці статті автор дякує директорові Музею історії Коропця Володимиру Гаврилишину, селищному голові Степанові Скрипнику, Тернопільському прес-клубу реформ (керівник — Тетяна Тарасенко) і громадській ініціативі «Данастріс-альтернатива»(Сергій Хлєбас).
 

Мені подобається:

Обращаем Ваше внимание, что мнение редакции портала UKRAINE-IN может не совпадать с мнением авторов. На портале размещены статьи историков из разных стран, которые могут по-разному интерпретировать события. Также просим Вас воздержаться от агрессивных и нецензурных комментариев.
Коментарі:
blog comments powered by Disqus

Всі статті