Біля витоків ідеї студентських гуртожитків в Україні за імператорської доби (друга половина ХІХ - початок ХХ ст. )

Про значення та вплив житла на студентство вели мову ще дореволюційні дослідники. Так, В. Тоцький, дослідивши стан квартир-медиків Харківського університету, дійшов висновку, що не тільки здоров'я, а й успішність занять, настрій та духовна рівновага підпорядковані позитивному чи негативному впливу житла, а професор М. О. Каблуков переконував, що житлові умови впливають також на формування світогляду та напрям подальшої діяльності студентства.
Прототипи перших студентських гуртожитків функціонували як при університетах, так і при закладах закритого типу. У другому випадку ведемо мову про т. зв. бурси чи пансіони, організовані в якості виховних установ інтернатів, що характеризувалися повним утриманням студентів. У підросійській Україні вони діяли при Київській духовній академії та Ніжинському історико-філологічному інституті. Принцип їхньої організації полягав у спільному проживанні в кімнатах величезної кількості студентів, які мусили дотримуватися чіткого режиму дня (підйом, прийоми їжі, виконання домашніх завдань, відпочинок, молитви в певний час) та зазнавали щоденних інспекторських перевірок. Красномовними є спогади одного з випускників Ніжинського історико-філологічного інституту, який писав, що жили в спальнях, дуже великих за розміром, по 20-25 чол. у кожній, в яких розміщувалися в залежності від курсу; „всі наші приміщення були дуже непроглядні, казармені і зовсім не відповідали тому враженню, яке викликало у нас приміщення із зовнішнього боку...". Подібні пансіони мали покращити побут майбутніх духівників та вчителів, а тому в будівлях пансіону, окрім спалень, розміщувалися також кімнати для занять, аудиторії, рекреаційна зала, гардеробні, кухня, їдальня, буфет, а також лазня. Таким житлом забезпечувалися, проте, не лише прийняті на казенний кошт: відомо, що після скачування за Статутом духовних академій 1884 р. інституту своєкоштних квартирних студентів, останні змушені були жити в казенному студентському гуртожитку, вносячи плату розміром у 210 руб. на рік.
Подібного типу установи при університетах мали назву інститутів казеннокоштних студентів. Поява їх стала можливою завдяки Типовому статуту російських університетів 1804 р., а у вузах підросійської України вони з'явилися 1805 р. у Харкові та 1834 р. в Києві. Принцип їхнього функціонування був схожим із пансіонами при закритих закладах. Казеннокоштні, утримання яких брала на себе держава, забезпечувалися необхідними одягом, їжею, канцелярським приладдям, за що мусили дотримуватися суворих правил життя в будинку, проявляти старанність у навчанні та по закінченні університету відслужити 6 років по Міністерству народної освіти. З приходом до влади імператора Олександра ІІ, а саме наприкінці 1850-х рр., інститут казеннокоштних студентів було ліквідовано. Причиною цього кроку слід вважати, з одного боку, поширення чуток, нібито в закритому закладі „особа несхвального образу думок" могла здійснювати негативний вплив на інших вихованців, а з іншого - численні докази порушення гігієнічних вимог, коли в одній кімнаті жило по 6-8 чоловік. Кошти, що виділялися на функціонування установи, невдовзі було використано для призначення стипендій.
Однак пройшло зовсім небагато часу, і ідея організації студентського співжиття знову постала на порядку денному. Створена 1877 року Олександром ІІ комісія висловила думку, що „у багатьох випадках найкориснішим заходом у плані надання допомоги гідним студентам було б заснування гуртожитків". Одночасно із будівництвом в Петербурзі гуртожитку при Олександрійській колегії відомий меценат - сумський цукрозаводчик І. Г. Харитоненко вирішив профінансувати відкриття подібного приміщення в Харкові. Однак, коли наступного року було збудовано триповерховий корпус гуртожитку, розрахований на 150 місць, одразу почалися непорозуміння з приводу утримання помешкання. 28 лютого 1881 р. комітет Товариства допомоги нужденним студентам Харківського університету відмовився прийняти на своє утримання цей будинок. Таким чином, спроба влаштувати перший в підросійській Україні гуртожиток у Харкові закінчилася нічим.
Студентські заворушення 1880-1890-х рр., а особливо лютнево-березневий всеросійський студентський страйк 1899 р., змусили уряд шукати нові шляхи заспокоєння молоді, одним з яких стала організація гуртожитків, започаткована циркуляром міністра народної освіти М. П. Боголєповим від 28 травня 1899 р. Гуртожитки намічалися платними, самоокупними. За задумом, безплатними пансіонерами могли бути лише стипендіати або ті, що користувалися благодійною допомогою. Комплект проживаючих у приміщеннях мав становити 150 осіб, в інтересах ефективного інспекторського нагляду за ними.
Проте знову ідея організації студентського співжиття проіснувала недовго. Відкритий 20 листопада 1903 р. харківський гуртожиток, що являв собою велику триповерхову будівлю з 80 кімнатами для 150 студентів, залою, їдальнею, квартирою для завідувача, був „по кишені" лише заможному студентству. За світлі та просторі кімнати з паркетною підлогою, центральне опалення приміщень, користування меблями та електричним освітленням, а також миття білизни та триразове харчування доводилося сплачувати щомісяця по 26 руб. для одного мешканця в окремій кімнаті, 21 руб. у кімнаті для двох та 19 руб. - для трьох. Окрім внесення високої плати, що перевищувала навіть вартість найманої квартири в центрі Харкова, студенти мусили підкорятися суворим правилам життя в гуртожитку: заборонам входити у приміщення після 23.00, приймати відвідувачів до 10.00 чи після 23.00, відвідувати приймальню та їдальню не у форменому одязі, паління тютюну, зберігання у кімнатах зброї, грати в карти та вживати спиртні напої. Саме тому загальна кількість мешканців гуртожитку не досягала норми у 150 чол., і казна змушена була щороку доплачувати на утримання будинку 18000 руб. Отже, матеріальна невиправданість була однією з причин закриття гуртожитків. Іншими слід вважати неймовірну тісноту в університетах, після чого гуртожитки було перетворено на приміщення для навчально-допоміжних установ, та боротьбу із можливими революційними змовами через скупченість студентства. Власне, через це уряд наказав закрити гуртожитки при Юр'євському, Казанському, Харківському та Новоросійському університетах, а протягом 1906-1907 рр. їх було ліквідовано у вузах усіх відомств, включаючи навіть ті, де ці установи діяли на більш-менш демократичних засадах.
Однак ідея студентських гуртожитків і після другої хвилі їхньої ліквідації не померла. Справу заснування гуртожитків взяли на себе Товариства допомоги нужденним студентам при спеціалізованих інститутах. Врахувавши невдалі спроби минулих років, Товариство допомоги нужденним студентам Київського політехнічного інституту 1 вересня 1908 року на кошти відомого мецената Л. І. Бродського відкрило студентський гуртожиток для 35 студентів, із оплатою від 5 до 9 руб. на місяць. За ці гроші молодь забезпечувалася житлом, гарячою кип'яченою водою тричі на день та чистими столовими приборами. Додатково сплачували за освітлення кімнат, прання білизни та роботу двох слуг. І хоч студенти змушені були підпорядковуватися не менш суворим вимогам, ніж їхні попередники (заборона співів, гри на музичних інструментах до 7.00 та після 22.00; ночівлі в кімнаті сторонніх; внесення плати на місяць уперед тощо), організація життя в гуртожитку була набагато дешевшою для київського студентства, особливо і через значне підвищення цін на наймані квартири.
Пройшовши три етапи функціонування, гуртожиток виявився найефективнішою формою організації студентського співжиття, де за доволі помірну ціну молодь забезпечувалася найнеобхіднішим. Виникнувши як альтернатива найманим помешканням, уже в післяреволюційний час, гуртожиток перетворився на головний шлях розв'язання державою „квартирного питання" і залишається таким і нині.

 

Автор статьи - Марина Кругляк.
Автор статьи: Марина Кругляк

Мені подобається:

Обращаем Ваше внимание, что мнение редакции портала UKRAINE-IN может не совпадать с мнением авторов. На портале размещены статьи историков из разных стран, которые могут по-разному интерпретировать события. Также просим Вас воздержаться от агрессивных и нецензурных комментариев.
Коментарі:
blog comments powered by Disqus

Всі статті