Голодомор. Неоголошена війна

Голодомор
Неоголошена війна

     Голодомор

     Історія України повна подій і фактів. Наша країна пережила і горе й радість, і гноблення й незалежність.
Однієї із самих трагічних і неприємних сторінок у цій історії можна сміло назвати голодомор 1923-1933 років.
Це дуже спірна тема: чи був він геноцидом чи ні й т.д. І знаєте, головним умінням у написанні статті є донести до читача саму суть і думку, не дорікаючи нікого в їхній власній точці зору. Саме так я й постараюся.
     Минуло більше сімдесятьох років з того моменту, коли наше населення фактично зникло на очах...І я сумніваюся, що хтось із селян, що ростили зерно, і жителів міст, що споживали цей хліб, здогадувався на той момент, що основне багатство України для багатьох поколінь країни стане символом смерті. Так, саме смерті! Адже вже у більшості жителів зерно не символізує ні працю комбайнерів, ні свіжий хліб на їхньому столі. Тільки порожнечу й морок, а в цьому мороці чутні голоси нелічених душ і биття сердець, які просто загинули на очах у своїх родичів... 1923-1933 рік побив всі рейтинги по кількості врожаю, що зібрався, - кілька мільйонів чоловік, що вмерли жахливою й болісною голодною смертю.
     Я не відкрию секрет, коли скажу, що уряд приховував факт голодомору на Україні. А він був скрізь, крім Центральної Росії. І не тільки уряд замовчувало про найбільшу трагедію того століття. В 1923 році кореспондент «Нью-Йорк Таймс», у Москві Уолтер Дюранти одержав найпрестижнішу журналістську нагороду США - Пулитцеровскую премію. А чи знаєте ви, за що?! За «об'єктивні» репортажі із СРСР. У своїх статтях він категорично спростовував «помилкові домисли буржуазної пропаганди про голод у СРСР». Побувавши на початку тридцятих років в Україні, він твердив, що голоду там немає й не яких факторів, що вказують на його початок теж. Цікаво, чим керувався журналіст, коли на увесь світ надавав такі неправдиві чутки? Можливо, він хотів одержати доброзичливе відношення політиків? Адже деякі не зневажили можливістю описувати грандіозні плани сталінських п'ятирічок, або, приміром, взяти інтерв'ю в самого вождя народу. І цим користувалися - хоч і знали, що український народ з кожним днем скорочується в кількості!
     УРСР була самою великою аграрною республікою. Тим часом починаючи із часів воєнного комунізму й до кінця сорокових років голод в Україні носив перманентний характер.
     На думку деяких істориків, саме помилки й прорахунки уряду в політиці стали причиною демографічної катастрофи. Інші ж залишаються при думці, що голодомор - наслідок цілеспрямованої політики геноциду, проведеної Сталіним. Адже не секрет, що вождь народів був «українофобом».
     Україну в ці роки можна сміло зрівняти з Європою ХХ століття. І знаєте чому? Тільки тоді в європейських країнах мільйони людей гинули від грипу, у нас же в кожній другій родині - хтось від голоду. «Хліб за всяку ціну» - таке завдання поставив перед народом Йосип Сталін. Тим самим він намагався створити в країні стратегічні запаси зерна. У нього вийшло?!
Найбільша образа в тім, що говорячи у відкриту про голодомор у нашій країні, можна було б його уникнути. А так, допомоги не було. Її не було ні від уряду, ні від найближчих країн (завдяки тому ж Сталіну). Більше того, в Україну на чолі з В'ячеславом Молотом була спрямована комісія із хлібозаготівлі. Він її виконав.
     Перші передумови українського голоду з'явилися наприкінці двадцятих років. А до початку тридцятих тінь смерті вже насувалася на всі області України.
     В 1929 році обвал на Нью-Йоркській фондовій біржі знаменує початок «Великої депресії», що спричинить економічну кризу не тільки в Штатах, але й у багатьох капіталістичних країнах. У нас 1929-й відомий як рік початку примусової колективізації. Наслідки не менш жахливі...Але колективізація - це тільки прелюдія найбільшої трагедії ХХ століття - голодомору 33-го року.
До кінця двадцятих років життя українського селянства було поставлено у тверді рамки. До тих, хто не бажав вступати в колгоспи, застосовувалися найжорстокіші методи впливу. Люди, що відповідали за колективізацію, не церемонилися ні з ким, втілюючи ідеї вождя в життя. Всі відомості й події вказують нам на те, що Україна невблаганно наближалася до катастрофи...
     Кількість осіб, що перебували в СРСР на постачанні державним продовольством, а тобто товари, що одержувала, по картках, з 1928-го по 1932-й зросло з 26-ти млн до 40 млн. Уявіть собі, що потрібно зробити, щоб прокормити така кількість людей у той час, коли ринок майже порожній! І природно, уряд хоче зібрати значну кількість зерна, продовольчих запасів. Селянство не має права продавати зерно на ринку. У період непу продавалося лише 15-20% продукції на ринках. Інше - для особистого споживання. Частина зерна залишалося в родини - 25-30% - на робочі потреби.
     Недостачу продовольства випробовували багато регіонів країни й до початку великого економічного експерименту - індустріалізації. Керівництво вживало спроби перебороти труднощі. Створювали величезні запаси хліба, а частина зерна йшла на експорт.
Індустріалізація носила форсований характер. А це значило, що її темпи вимагали якнайшвидшого створення колгоспів. Однак такі форми господарювання не радували українське селянство. На початку 1930-х років близько мільйона українців брали участь в антирадянських виступах. Але, незважаючи на це, урожай у тім році був багатий. Потрібно віддати належне сприятливим погодним умовам.
     Із урожаю 1930 року на експорт було відправлено більше п'яти з половиною мільйонів тонн зерна. І щоб одержати вигоду, уряд заключив контракти зі Сполученими Штатами, Великобританією, Францією й Італією. Але хто міг знати, що вже на наступний рік погодні умови будуть несприятливі, а селяни в масовому порядку стали відмовлятися від роботи в колгоспах?! Обсяг експорту скоротився приблизно до 2-х мільйонів. Незважаючи на це, темпи й норми хлібозаготівлі не знизили. Знижувати заборонили, оскільки, коли в державі з'явився дефіцит хліба, радянське уряд вирішив спорожнити запаси районів, які мали найбільший врожай зерна. І саме тоді були прийняті самий тверді заходи, щоб викачати хліб у державу з південних регіонів. 
     В 1928-м - 1929-м  - в Україні найсильніша посуха. Загинули посіви на 10 мільйонах гектарах землі. А доповнило цю критичну ситуацію ще й те, що селяни не виконували свою роботу. Зігнані примусово в колгоспи, вони не проявляли бажання працювати, а робили все абияк.
     Дані по врожайності були завищені, тим самим здавалося, що збір пшениці набагато нижчий. Протягом 1932-го року уряд тричі знижувало планові норми здачі хліба. А радянське керівництво ще й до цього взагалі заявило, що в українського селянства хліба дуже багато!
     Прямих доказів того, що Сталін хотів знищувати селян, які нібито, на його думку, були оплотом українського націоналістичного руху, немає. Немає й свідчень того, що вождь бажав загибелі людей, що відмовили виконувати його плани хлібозаготівель. Його головна ідея була в тім, щоб створити в країні стратегічні запаси зерна, щоб показати усьому світу благополуччя держави. Сталін за всяку ціну добував у людей хліб і зерно. І він це зробив у такому обсязі, що люди просто почали вмирати від голоду.
     У першій половині 1932 року вмерли від 140 до 170 тисяч чоловік. Смертність перевищила рівень на 25%, а в 1933 - на 75%! Уявіть собі, яке кількість людей просто вмерло на очах інших... Виникло запитання: як допомогти людям? Сталін погодився залишити деяку кількість зерна на території України. Правда воно перебувало в портах, тому могло згнити. Проте, не дозволялося брати зерно до остаточної згоди Сталіна!Голодомор     Піком голодомору став червень 1933 року. У першому півріччі Радянський Союз відправив на експорт 350 тисяч тонн зерна. Цього хліба могло б вистачити для декількох мільйонів людей. Вони могли б уникнути смерті.
На той момент уряд багатьох країн уже були інформовані про події в Україні. Радянський Союз встановив дипломатичні стосунки з багатьма країнами. Але однаково, навіть цим країнам не вигідно було розголошення ситуації в Україні.
    ГолодоморСтає дуже кривдно й огидно... В 1933-м року був просто небачений урожай зерна. Але в тугіше хвилину, коли збиралося це зерно, українців косила смерть...
     Справжні масштаби катастрофи не відомі. І політичні спекуляції із приводу кількості жертв тривають дотепер. По статистиці: 1932 рік відніс життя більше 150-ти тисяч українців, а 33-й - 3,5 мільйони.
     Ну а тепер от таке питання виникає: чи був шанс вижити?! Так, був! Якщо б Сталін і керівництво припинили цей жахливий експеримент. Але ніхто з них не визнає, що причина кризової ситуації в країні - їхня помилка. Були проведені арешти незадоволених режимом, і число в 55 тисяч чоловік, а саме такий підсумок операції по виявленню ворогів народу, просто жахає.
Отже, людські втрати в цей період просто колосальні. Вони порівнянні хіба що із втратами в Другій світовій війні. Якщо враховувати конвенцію 1948-го року, то методи сталінського правління можна розцінити як геноцид.

     Голодомор 33-го років став неоголошеною війною сталінського режиму проти українського селянства. А війна не закінчена доти, поки не похований останній загиблий солдат. І сталінський режим буде ще терзати душі людей, поки в історії не будуть названі імена всіх його жертв...
Автор статьи: Оксана Ковтун

Мені подобається:

Обращаем Ваше внимание, что мнение редакции портала UKRAINE-IN может не совпадать с мнением авторов. На портале размещены статьи историков из разных стран, которые могут по-разному интерпретировать события. Также просим Вас воздержаться от агрессивных и нецензурных комментариев.
Коментарі:
blog comments powered by Disqus

Всі статті