Підляшшя борцям за Україну

130-річчя від дня народження Симона Петлюри, відзначене, між іншим, і на сторінках 17-го номера «Дзеркала тижня», — це, по-моєму, нагода не лише ще раз пригадати постать Головного отамана, ім’я якого стало символом українських визвольних змагань 1917—1921 років, а й відновити пам’ять про його соратників, чиї могили розкидані по багатьох країнах світу. Особливе місце тут належить Польщі, в якій після 1921 р. опинилися десятки тисяч українських офіцерів і солдатів. Багатьом із них саме в країні-сусідці судилося знайти вічний спочинок. Пам’ятники «Тим, що вмерли, але не зрадили України» (деякі впорядковані вже з участю молоді з України), можна надибати передусім там, де розміщувалися табори інтернування (Перемишль, Каліш, Олександрів-Куявський), на цвинтарях у Варшаві, Кракові та Любліні, а інколи — й на звичайних сільських могилках, як-от у селі Дубини поблизу підляського містечка Гайнівка.
Зараз Гайнівка, районне містечко у Підляському воєводстві Республіки Польща, широко відоме завдяки сусідст­ву з Біловезькою пущею та фести­валям церковної музики, започаткованим ще у 1980-х роках, на яких успішно виступають і хорові колективи з України. Ще 100 років тому було це зви­чайне село у Пружанському повіті Гродненської губернії Російської імпе­рії, славне хіба що залізничною станцією. Але влітку 1915 року, під час Першої світової війни, тут стала господарювати німецька окупаційна адміністрація. «За царя» Біловезька пуща була свого роду заповідником, у якому зі своїми коронованими гостями полювали російські імператори (в Біловежі для царських потреб побудовано спеціальний палац). Натомість німці вбачали в ній передусім величезний резервуар сировини і вже у 1916 р. масово вирубували дерево, потрібне як у промисловості, так і на фронті.
Гайнівка, як і більша частина Біловезької пущі, розміщена на етнографіч­но українській території. У 1918 році, під час мирних переговорів у Бересті, українська делегація вимагала провести кордон УНР за етнографічним принципом, але німці не погодилися на включення цієї території до складу Української держави. Причиною було їхнє прагнення й надалі володіти тутешньою сировиною. Посилена експлуатація Біловезької пущі тривала й після 1919 р., коли ця територія опинилася у межах нововідродженої Польщі (Біловежу і Гайнівку приєдна­но тоді до Більського повіту Білостоць­кого воєводства).
Швидкий розвиток деревообробної промисловості в Гайнівці, який на певний час звів цю місцевість у ранг майже «польської Америки», приваблював багато мігрантів із усіх-усюд. Окрім місцевих, були це передусім поляки, проте невдовзі з’явилися й ветерани Армії УНР, популярно звані «петлюрівцями», що, залишаючи табори інтернування (зліквідовані остаточно у 1924 р.), роз’їжджалися в пошуках заробітку. Як стверджує Омелян Вішка, автор недавно виданої польською мовою книжки «Українська еміграція у Польщі 1920—1939», 1922 року сюди прибула організована група колишніх вояків Запорізької та Київської дивізій, до того ж мешкали тут і українці, які воювали проти більшовиків у іншого роду формуваннях, отож невдовзі Гайнівка зажила слави «великого осередку розселення української еміграції».

Описание: Український   військовий цвинтар у Олександрові-Куявському біля Торуня
 Український військовий цвинтар у Олександрові-Куявському біля Торун
На серпень 1923 року в містечку організовано відділ Українського Цент­рального комітету, який виник за рік до того у Варшаві й гуртував політичних вихідців із Великої України, будучи на території Польщі свого роду базою екзильного Уряду УНР (1929 р. налічував 68 відділів із 15 тис. членів). Другим осередком стала Біловежа, де також засновано відділ УЦК. Неве­личка група «петлюрівців» поселилася і в повітовому Більську, а окремі особи, яким вдавалося знайти якусь працю (хоча б керівника церковного хору), — і в менших містечках та селах повіту.
Як писав 1924 р. у своєму звіті білостоцький воєвода, «більшість з українців, які перебувають у Більському повіті, — це люди з середньою та вищою освітою, які ніколи фізично не працювали». Тому своє перебування у Гайнівці чи Біловежі, де їм довелося працювати звичайними робітниками, вони трактували переважно як хвилинну необхідність, шукаючи можливості виїхати у багатші держави, такі як Чехо­сло­ваччина чи Франція. Дехто думав про повернення в окуповану більшовиками Україну (провадилася й агітація за виїзд на «радянську батьківщину»). Ситуацію ускладнювало й те, що українці не отримали польського громадянства, залишаючись на непевних правах. Саме тому чисельність українців-емігрантів у Більському повіті зменшувалася: скажімо, якщо 1928 р. у повітовому з’їзді УЦК брало участь близько 320 його членів, то вже у 1934 р. відділ у Гайнів­ці налічував усього лише 140, а у Біловежі — 70 членів УЦК.
Незважаючи на матеріальну скруту, гайнівський осередок виявляв чималу активність на культурній ниві. Вже у 1924 році тут працював україн­ський драматичний гурток, вистави якого давали чималий прибуток, що йшов, зокрема, й на під­тримку найбідніших членів відділу. Згодом відділ придбав власну світлицю, назвавши її «Хатою козака», і облаштував бібліотеку-читальню, в якій проводилися лекції з географії, історії та культури України, а в середині 30-х років діяв садок для дітей. Як і в інших відділах УЦК, у Гайнівці відзначалися національні свята і збиралися кошти на пот­реби, важливі для всієї еміграції: побудову та утримання бурси ім. С.Петлюри у Пере­мишлі та бібліотеки ім. С.Петлюри в Парижі. Засновано тут також відділ Товариства ім. С.Петлюри.
Зараз Гайнівка має три православні парафії, але у міжвоєнний період вона належала до Успенської парафії, що в сусідньому селі Дубини. Там емігранти молилися поруч із місцевими віруючими, а своїх покійників ховали на сільському цвинтарі. Стараннями управи відділу УЦК та членів Укра­їн­ської церковної ради, в дубинському храмі інколи влаштовувалися богослужіння українською мовою, зокрема у дні національних свят — вшанування пам’яті Тараса Шевченка та Симона Петлюри.

Описание: Дубини сьогодні:   Роман Авраменко біля пам’ятника на цвинтарі в Дубинах (червень 2003 р.)
Дубини сьогодні: Роман Авраменко біля пам'ятника на цвинтарі в Дубинах (червень 2003 р.)
1931 року, а саме у п’яті роковини смерті Симона Петлюри, на цвинтарі в Дубинах, поруч із могилами своїх товаришів по зброї, гайнівчани спорудили триметровий пам’ятник із бетону із залізним хрестом, тризубом та кам’яною плитою з написом «Борцям за Україну 1931 24/V». Відтоді тут відбувалися щорічні сходини еміграції з Більського повіту для вшанування річниці виникнення Армії УНР та пам’яті Головного отамана. Серед їх учасників був і колишній начальник штабу Запорізької дивізії, мешканець Більська підполковник Никифор Авраменко (1893—1973) зі своїм сином Романом (1927—2006). «Пам’ятаю пам’ятник, — згадував Роман Авраменко, — помальований на жовто-блакитний колiр, із тризубом, пiд яким завiшений був портрет отамана Симона Петлюри, оздоблений вишиваними лляними рушниками — червоно-чорним хрестиком. Хрести перед пам’ятником дерев’янi, однакової величини, помальованi на чорно».
Після того, як гайнівські ветерани української армії звідси повиїжджали (дехто у 1939—1941 роках був вивезений совєтами в Сибір) чи просто повимирали, цей пам’ятник залишився, власне, єдиним знаком їхньої присутності тут. Знаком, тривалий час прихованим, адже цвинтар, на якому він стоїть, був закритий для нових поховань ще у 1930-х рр. і, як кожний сільський некрополь, став швидко заростати кущами. Дерев’яні хрести порохнявіли й падали. Помалу руйнувався і пам’ятник та могили навколо нього.
Повернення із забуття розпочалося у 1990-х роках, коли з місцевої етнографічно української сти­хії виросла національно орієнтована молодь, яка заснувала Союз українців Підляшшя. У 1993 р. тут уперше побував посол України в Польщі Геннадій Удовенко, який був гостем Фестивалю української культури. Згодом територію довкола пам’ятника очистили, 2003 року відновлено тризуб та хрест. Тепер це — ще одне місце вшанування пам’яті борців за Україну.

Мені подобається:

Обращаем Ваше внимание, что мнение редакции портала UKRAINE-IN может не совпадать с мнением авторов. На портале размещены статьи историков из разных стран, которые могут по-разному интерпретировать события. Также просим Вас воздержаться от агрессивных и нецензурных комментариев.
Коментарі:
blog comments powered by Disqus

Всі статті