Древній Мізоч

Сьогодні, як ніколи, молоде покоління повинно знати історію своїх прадідів і дідів, історію поселення, яке для всіх нас є малою батьківщиною. Це обумовлено не лише часом і тими процесами, які переживає українське суспільство, але й потребами виховання молоді, що усвідомлює, якої землі вона та чиїх батьків.

З усвідомленням історичної минувшини формується гордість за землю, виникає потреба творити майбутнє і залишити не менш цінну основу грядущим. Саме з рідного села (міста) починається життя людини, саме тут вона стає на ноги і робить перші кроки. З рідного краю починає вивчати світ, саме тут прищеплюється любов до рідної землі, формується почуття патріотизму.

Місцева історія - історія населеного пункту, району, області - формує вітчизняну історію і є її складовою. Прадавня історія Мізоча сягає семи століть. За цей час він пережив різні періоди: занепад і розквіт, падіння і злети.

Взагалі, про Мізоч написано немало. Та коли пильніше починати вивчати його історію - тут і там відкриваються обширні прогалини стародавнього Волинського містечка. В одних випадках вони зумовлені тим, що не відклалися, на жаль, в архівах та бібліотеках стосовно того чи іншого затемненого періоду. Проте є прогалини, створені штучно, в результаті вчорашніх замовчувань чи перекручень, пов'язаних з „ідеологічним табу". Хотілося б в міру набутих знань та поінформованості пролити хоч трохи світла на ці сторінки історії Мізоча.

Смт (селище міського типу) Мізоч розташоване в південній частині Рівненщини між 50˚ 28´ південної широти та 26˚ 19΄ східної довготи. Належить до Здолбунівського району Рівненської області. Від районного центру - 18 км. (з 1939 до 1959 р., Мізоч - сам районний центр) та за 30 км від обласного. Територія - 1.624 тис. га, 0.016 тис. кв. км., населення - 4100 чол., щільність - 256.250 осіб/кв. км. Мізоч - центр селищної ради з 1939 р. Їй підпорядковані села Клопіт, Мізочек, Озірко.

Через селище протікає маленька річка Стубелка. Шосейними дорогами Мізоч сполучений з містами Дубно, Здобунів, Остріг. До залізничної станції (нажаль наразі не працює) з центра селища - 1.5 км. Селище входить до десятки найстаріших населених пунктів Рівненщини. Має він і власні атрибути, притаманні місту: герб та прапор. Чому Мізоч отримав таку назву - достовірно невідомо. Однак, існує багато легенд, які так чи інакше про це розповідають.

За однією з версій поселення дістало назву від прізвища людини. Відомий переказ про купця (єврея) Мізоча, що на півдорозі від Острога до Дубна відкрив корчму. Згодом виникло ще декілька будинків і так утворилось поселення. Зазначимо, що прізвище Мізоч до Другої світової війни досить довго було поширене серед мешканців містечка, а в 50-ті роки по українському радіо часто виступав з концертами скрипаль Мізоч.

Наступна легенда розповідає про мисливців, які пробивались крізь лісові хащі. Гілка вдарила одного з них в лоб між очі - «межи очі». Звідси - «Межоч» - «Мезоч», а згодом - «Мізоч». Власник містечка, поляк Юзеф Дунін-Карвицький у своїй праці про Мізоч дає свою версію. Назву поселення отримало від розміщення серед плодово-ягідних лісів, плоди з яких просили та давали один одному: «Зич мені - мені зич». «Мені зич» згодом трансформувалось на Мізоч.

Але найбільш цікавий, на наш погляд такий переказ про назву «Мізоч»: колись, щоб не збитися з ліку часу, кожен рік фіксували (на стовпі, дошці тощо). Коли йшов 1304 рік, на такому стовпі була вибита буква «М» (вона могла означати першу букву прізвища людини; майстра, що виготовив стовп тощо). Такий напис читався не просто в цифровому, а й в буквальному значенні. Тобто, з напису «М1304» можна було прочитати «Мізоч». Від цього і пішла назва населеного пункту. Якщо вірити цій легенді, то Мізоч уже переступив 700-річний поріг. Численні факти стверджують, що Мізоч заснований дуже давно, хоча перша письмова згадка про нього відноситься до 1322 року. Вже тоді населення його було багатолюдним, навіть ділилося на дві половини: «Великий й Малый Мезоч».

Так, вперше Мізоч згадується від 8 грудня 1322 року (6830 р. - від створення світу) в акті Луцького і Володимирського князя Любатра Дмитра (р.н. невідомий - 1384), сина Великого князя литовського Гедиміна. Під назвою Малий і Великий, Мізоч значиться, як власність Луцької і Острозької єпископій. В фундаційній грамоті князь засвідчує дарунок двох Мізочів та інших осель Луцькій соборній церкві Іоана Богослова, а також замку, до якого належить єпископський двір. Там читаємо: «Пакы же спаднейшего ради отправовання хвали господни отцу владыще й восприємником его село наше Бусцу с дворисцом Борсчовским, Мезоч Малий й Великий».

Водночас виникає питання, чи можна вважати 1322 рік за дату заснування Мізоча. Питання доволі спірне. По-перше, Любарт «надав», а не заснував Мізоч для церкви Богослова, значить, він вже існував раніше. По-друге, населений пункт іменується «Малим і Великим», що свідчить про значний його розмір, а звідси - і про поважний вік. По-третє, Мізоч має власну передісторію, представлену рештками поселення доби неоліту і знахідкою скарбу римських монет II - III ст. І все ж, за відсутності інших достовірних даних, методологія історичної науки вимагає вважати на сьогодні за дату заснування Мізоча 1322 рік. Отже з часу першої згадки Мізоч входив до Литовської держави, а згодом до Польщі (Речі Посполитої).

Відомо, що 1648 р., коли на Україні пролунав заклик Богдана Хмельницького піднятися на національно-визвольну боротьбу, мешканці Мізоча та прилеглих сіл вливалися в козацькі полки Максима Кривоноса. В той час село зазнало великих руйнувань. Якщо в 1642 році тут було 20 димів, то під кінець 1654 р. - лише шість. А після нападу татар «Мезоч Старый й Мезоч Новый» у 1676 р. втратив усі будівлі.

З 1720 (за іншою версією 1747 р.) Мізоч стає власністю польського магната Дуніна Карвицького. Наступні два з лишнім століття триває «золотий вік» в історії Мізоча. За панування Карвицьких Мізоч зазнав таких висот у своєму розвитку, яких не знає і дотепер. Для своєї резиденції Юзеф Каєтан Дунін-Карвицький домігся у короля Августа III статусу міста (місто Великий Мізоч у Луцькому повіті) й надання йому Магдебурзького права.

Одночасно був затверджений і герб міста. Однак залишається ще точно з'ясувати, коли це сталося. Ми маємо дві різні дати: 1759 рік та 23 вересня 1761 р. Першу нам подає відома «Історія міст і сіл» і посилається вона на «Городские поселение в Российской империи». Другу дату подають автори книги «Герби та прапори міст і сіл Рівненської області» - Андрій Гречило та Юрій Терлецький. Решта дослідників в своїх статтях посилаються то на 1761 р. то на 1759 р. Доречі, стосовно сучасних символів, то вони затверджені Мізоцькою селищною радою 11 вересня 1996 року. Герб та прапор виконані  в зеленому та жовтому кольорах. Зелений означає ліси, які оточують Мізоч, золотий (жовтий) - сільське господарство, яким здавна займались мешканці. Щит увінчує срібна міська корона.



 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Доба Карвицьких в історії Мізоча - це злет містечка в економічній, соціальній, духовній сферах. За переписом 1897 р. в містечку було 2942 жителі. Для порівняння, у Млинові проживали за переписом 1897 року 2500 чоловік, у Демидівці - 356, а в Костополі - 81 мешканець.

У Мізочі була волость, міщанська управа, почта, телеграф, земська почтова станція, акцизний дозір, двокласна школа, земська амбулаторія, аптека, 2 аптечні склади, 22 крамниці, ґуральня (виробляли горілку) - річна продукція 19592 відра горілки, горілчана крамниця, броварня (виробляли пиво), цукроварня (продаж - 352 000 пудів цукру), склад сільськогосподарських машин, 11 щорічних ярмарків, православна церква, католицький костел, єврейська синагога. Уявіть собі - у міжвоєнний період сюди додались 4 готелі («Європейський», «Полонія», «Варшава», «Львівський») та 2 ресторани!

Завдяки Карвицьким, в кінці XVII - на початку XVIII ст. на 15 га в пд. околиці містечка за проектом англійця Діонісія Міклера (Маклера) у Мізочі був створений прекрасний парк. Облаштували заповідник «Соснина», де за високою огорожею утримувались олені, козулі, павичі, на яких вельможі влаштовували полювання. На постаментах зачаровували скульптурні зображення грецької міфології. Як свідчать місцеві легенди, граф впровадив неписане правило - щорічне садіння 10 фруктових дерев своїми підданими і ще 10 - за дозвіл на одруження. Результатом такої політики стали найкращі сади на Волині в околицях Мізоча.

В саду екзотичних південних рослин росли персики, ведмежі горіхи, морелі, японська айва, барбарис. Романтичних форм парку надавала оранжерея. Побудована у венеціанському стилі з 9-тьма великими вікнами, вона ще існує в напівзруйнованому вигляді. Взимку в оранжереї вирощували різні тропічні рослини, серед яких і фігові пальми. Обігрівалась вона тоді печами, в яких (за спогадами старожилів) палили метровими дровами. Влітку в них сушились фрукти, які користувались значним попитом у Варшаві.

Окрасою парку і гордістю графів Карвицьких була липова алея, що вела з Мізоча у сусіднє село Стеблівку, до літніх покоїв родини. Цю алею вподобав і брат російського імператора Олександра I - Костянтин Павлович, який був частим гостем у домі Карвицьких. На його честь влаштовувались гучні бенкети.

Мізоцький став, який за народними переказами був створений мужицькими руками, знаменитий тим, що 2002 р. тут було впіймано найбільшого в Україні «королівського» карпа вагою в 42 кг. Довжина рибини становила 127 см., а луску по розповідях на сувеніри виривали пласкогубцями. З цього приводу газета «Факти» писала, ніби в ставку водяться двохметрові чудовища з часів Карвицьких. Голова карпа збереглася. Шанувальники пива  можуть полюбуватися нею в рівненському кафе «Шахта».

В заплавах завжди водиться водоплавна птиця. Часті гості - лебеді.

В 1939 р. - селище пережило «визволення» Радянської держави. Тоді ж - 1940 року і до сьогодні Мізоч став селищем міського типу. З 1940-1959 рр. був районним центром.

Трагічний слід в історії Мізоча залишила Друга світова війна. Мізоч нацисти окупували 27 червня 1941 року. А 14 жовтня відбулися події, які дістали назву «Мізоцька трагедія» - розстріл єврейського населення. Всього за час окупації в Мізочі було знищено до 4 тисяч людей. За спасіння єврейки від смерті Інститутом «Яд Вашем» (Ізраїль) мізочанці Марії Сидорівні Мосійчук присвоєно звання «Праведник народів світу». А у вересні 2008-ого року указом Президента України Марія Сидорівна нагороджена орденом «За заслуги» III ступеня.

Після приходу радянської влади в край, в містечку було здійснено націоналізацію та колективізацію. Новостворений колгосп ім. РСЧА і Мізоч загалом прославила Зінаїда Савелівна Шах, якій в 1952 р. присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці за рекордний урожай цукрових буряків. Підвалиною економічного життя залишався цукровий завод, створений ще з 1875 (за іншими даними - 1878 року). Про успіхи підприємства свідчить той факт, що в 1957 р. завод завоював друге місце в республіканському змаганні серед цукрозаводів України. Нажаль ні реконструкція, ні зусилля керівництва не допомогли вистояти підприємству в ринкових умовах. З 2001 року на його базі діяло нове підприємство - ВАТ «Новітні Крохмальні Технології», що з кукурудзи виробляло патоку, глютен та жмих.

Культурне середовище Мізоча формувалось впродовж останніх 200 р. У 1803 р. з'являється перша початкова школа. У 1831 р. було засноване приходське, а у 1871 р. однокласне народне училище, перетворене у 1911 р. в двокласне. Впродовж 20-30-их років в містечку діяла повшехна (народна) школа № 2.

Мізоцька школа завжди славилась міцними знаннями та педагогами, що їх давали - першими в районі заслуженими вчителями України - Баранюк Г. П., Процюк А. Г., Овсійчуком М. Я., Пальчевським С. С.

Перлинами культурної спадщини Мізоча є два храми, що мають свою багатющу історію.

Так, католицький костел Яна Непомуцена, початий будівництвом у 1795 р. зараз слугує храмом Київського патріархату, а спалена у 1992 р. церква Московського патріархату у 1996 році відродилась і тому два храми зараз навертають душі мізочан до Бога.

Загалом, державна приналежність Мізоча за всю його писану історію змінювалася 12 разів. Було багато імен, які приносили славу містечку. Можна згадати знамениту «кавалерист-дівицю», першу в Росії жінку-офіцер Надію Александрову Дурову, що тривалий час служила в Мізочі перед 1812 р. Зустрічаємо відомих людей серед представників роду Дунін-Карвицьких - власників Мізоча, талановитого поета Юрія Хабатюка, що писав вірші-рубаї. Відвідував містечко Улас Самчук (єдиний український письменник, що був висунутий на здобуття Нобелівської премії).

Чимало небайдужих до життя селища творять історію своїми руками зараз. Неможна не згадати підприємця О. М. Андріюка, яким власним коштом опікується монументами Мізоча, щороку реконструюючи пам'ятники культури. Можна перечислити всіх кандидатів, докторів наук, доцентів, професорів - вихідців з Мізоча. Всіх не назвеш. Чиї ще імена відкриє для історії селище - підкаже час. Та ми вже гордимося мізоцькою молоддю. Багато уже знайшли себе. Хтось у спорті, як наприклад, Віктор Парфенюк, який минулого року виконав норматив майстра спорту з легкої атлетики, хтось у музиці, як гурт «Несистема», пісні яких є своєрідним протесом проти алкоголю, куріння, наркотиків та закликом до здорового способу життя. Слова, якими живе гурт - «Життя прекрасне» та «Неможливе - це ніщо». А з такими установками ми зможемо підняти, обновити та відродити славний древній Мізоч!


ПОЯСНЕННЯ ДО ФОТО


  • Дозвіл короля Августа III заснувати місто Великий Мізоч у Луцькому повіті й надання йому Магдебурзького права.

  • Герб Мізоча за польських часів.

3, 4. Сучасні символи поселення.

5, 6. План мізоцького парку.

7. Оранжерея графів Карвицьких.

8. Голова карпа в рівненському кафе «Шахта».

9. Мізоцький став.

10, 11. Лебеді на мізоцькому ставку.

12. Розстріл євреїв 14 жовтня 1942 року.

13. «Праведниця народів світу» Сидорчук Марія Сидорівна.

14, 15. Православні храми КП та МП.

16. Гурт «Несистема».




Мне нравится:

Обращаем Ваше внимание, что мнение редакции портала UKRAINE-IN может не совпадать с мнением авторов. На портале размещены статьи историков из разных стран, которые могут по-разному интерпретировать события. Также просим Вас воздержаться от агрессивных и нецензурных комментариев.
Комментарии:
blog comments powered by Disqus

Все статьи